А это стихотворение, вернее, песню, я не случайно написал на украинском языке.
Потому что написано оно от имени простого крестьянина из украинской глубинки, на родном для него языке...
Біля Вічного вогню
Здрастуй, синку, нарешті ми зустрілись з тобою,
Ти мене не впізнаєш – стільки років пройшло,
Ніби снігом, укрилась голова сивиною,
Несказанно змінилось наше рідне село. Я шукав тебе синку, я шукав тебе всюди,
Я вдивлявся в могили, я питав у людей, -
Та мовчали могили, та схилялися люди,
Бо поховані милі, і невідомо, де...
Я не знаю, на кого обертати прокляття,
Звинуватити владу, чи молитись богам...
Тільки сірий цей мармур та червоне багаття
Залишились від сина на спогадку батькам...
Тільки туга й жалоба, тільки сльози та друзі,
Що завжди надсилають до поминок листи,
Якось жили інакше ми у тому Союзі,
Якось більше дружили, більш було чистоти...
Зараз правлять істоти, що із грязі да в князі,
Зараз соромно жити і дивитись кіно...
Ти б не витримав, синку, не вклонився б заразі,
Може, це і на ліпше, те, що ти не зі мной...
Може, це і на ліпше, що не бачиш ти, сину,
Як вмирає країна, як жиріє хижак,
Як зіп ялися монстри на ту владну драбину,
І як зрадників щиро наградив вурдалак...
Я дивлюся на зірку, тільки очі не бачать,
Цих сумних п'єдесталів я війні не прощу...
Ні не плачу я, синку, бо солдати не плачуть,
То в очах заблищали срібні краплі дощу...
Просмотров: 665 |
Добавил: Ivan
| Рейтинг: 0.0/0 |
